Договір факторингу як підстава зміни кредитора у зобов’язанні. Factoring agreement as a basis for changing the creditor in the obligation.
Loading...
Date
2021-03
Journal Title
Journal ISSN
Volume Title
Publisher
Abstract
Дисертація є комплексним науковим дослідженням договору факторингу як підстави зміни кредитора у зобов’язанні.
Визначено загальнотеоретичні та методологічні засади дослідження договору факторингу як підстави зміни кредитора у зобов’язанні. У відповідному контексті визначено стан наукової розробки договору факторингу як підстави зміни кредитора у зобов’язанні, наведено методологію проведення дослідження, простежено еволюцію правового регулювання договору факторингу як підстави зміни кредитора у зобов’язанні.
Визначено, що етапами становлення та розвитку правового регулювання договору факторингу слід вважати: 1) зародження відповідного правового інституту (ХХ ст. до н.е. – XVI н.е.), проте з чітко вираженою економічною складовою, яка згодом набула рис торговельної угоди (торговельний факторинг); 2) поширення факторингових відносин на сферу торгівлі, в тому числі із наданням кредитування створеними кредитними спілками (XVI ст. – XIX ст.) (торговельно-кредитний факторинг); 3) формування факторингу як фінансового інструменту, до чого призвело зростання економіки в цілому, збільшення обсягів виробництва, брак обягових коштів, і необхідність залучення додаткових позичкових коштів (кінець XIX – 80-ті роки XX ст.) (фінансовий факторинг): 4) вихід факторингових угод на світовий рівень (кінець XX ст. по теперішній час), особливостями якого стали створення значної кількості національних та міжнародних факторингових асоціацій, виникнення великих транснаціональних факторингових компаній, широка уніфікація міжнародних норм і стандартів факторингових операцій (інвестиційно-підприємницький факторинг).
Обґрунтовано, що договір факторингу слід вважати підприємницьким договором, оскільки він відповідає ряду характерних для такого виду договорів ознак, а саме: наявність з обох сторін спеціальних суб’єктів - суб’єктів підприємницької діяльності; спрямованість на задоволення економічних потреб суб’єктів в процесі здійснення підприємницької діяльності; відплатність, тобто надання фактором фінансування з метою отримання доходу від користування клієнтом наданими грошовими коштами з одного боку та оплата клієнтом наданих фактором послуг – з другого боку.
Аргументовано, що умови виконання боржником зобов’язань за договором факторингу (сума заборгованості, право на стягнення відсотків, штрафні санкції тощо) повинні бути визначені на момент переходу цих прав до нового кредитора – фактора; відповідно, новий кредитор, може вимагати відповідних виплат лише в розмірі, встановленому на момент підписання договору або на момент переходу до нього прав кредитора.
Доведено, що боржник за договором факторингу набуває права самостійно визначати пріоритет здійснення платежу у разі одночасного отримання ним двох повідомлень від попереднього і нового кредитора.
Встаноновлено, що доказами, якими фактор обґрунтовує своє право вимоги до боржника, слід визнавати будь-які документи, які безпосередньо вказують на наявність у нього права грошової вимоги, а саме: договір факторингу, укладений за правилами, визначеними ст. 1077 ЦК України; копія первісного договору між клієнтом і боржником, де клієнт по відношенню до боржника є кредитором, інші документи, які вказують на реальність і дійсність права вимоги, а також іншими доказами, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи та передбачені нормами ЦПК України.
Визначено ризиковий характер договору факторингу, оскільки в силу закону, фактор придбаваючи право вимоги, приймає на себе ризик (як в повному обсязі, так і частково) виконання такої вимоги - ризик несплати боржником пред’явленої до виконання грошової вимоги або отримання зустрічного задоволення в меншому обсязі, ніж надавалося.
Обґрунтовано, що у договорі факторингу повинні бути вказані обставини, за наявності яких клієнт приймає на себе відповідальність перед фактором.
Визначено, що договір факторингу є самостійним договором, спрямованим на надання послуг і має яскраво виражену цивільно-правову природу. Поряд із такими загальними ознаками, як двосторонність, відплатність, реальність (консенсуальність), договір факторингу наділений рядом специфічних ознак: посередницький характер; наявність спеціального суб’єкта – фактора; обов’язковість вираження права вимоги лише у грошовій формі; наявність додаткових послуг.
Аргументовано, що виконання договору факторингу, зважаючи на його приналежність до договорів з високими ступенем комерційного ризику, може бути забезпечене такими видами виконання зобов’язань, як неустойка, застава, гарантія, при тримання.
Доведено, що при правовому регулюванні міжнародного договору факторингу повинні більшою мірою застосовуватись імперативні норми, тоді як правове регулювання договору факторингу на національному рівні може базуватися, як на імперативних, так і на диспозитивних засадах.
Доведено положення про обов’язкове страхування договору факторингу, метою якого є зменшення фінансових ризиків сторін договору, які не залежить від виду факторингу – регресного чи безрегресного.
Встановлено, що боржник не є стороною договору факторингу, проте саме від нього залежить динаміка зобов’язання - виконання, а відтак і припинення договору у спосіб, який є найбільш прийнятним для його сторін та зміст виконання якого задовольняє їхні інтереси.
Вказано, що договір факторингу не може бути віднесено до категорії змішаних чи комплексних договорів, а є самостійним, поіменованим в нормативно-правовому акті договором, який має складну цивільно-правову конструкцію та особливістю якого є те, що такі елементи договору, як фінансування клієнта, відступлення права грошової вимоги, фінансова діяльність, надання інших послуг складають його зміст лише в їх сукупності.
Доведено, що виконання договору факторингу обумовлено наявністю таких обставин: дійсність грошової вимоги, право якої відступається; вчинення боржником дій, які б свідчили про його намір виконати зобов’язання, а також наявність повідомлення про необхідність здійснення платежу конкретній особі та наявність доказів, що підтверджують право вимоги фактора.
Встановлено, що обов’язковою умовою правосуб’єктності фактора є здійснення ним ліцензування своєї діяльності щодо фінансування під відступлення права грошової вимоги, що є гарантією їх професійної здатності надавати такі послуги, посилює позиції обох сторін договору, як в частині його виконання, так і в частині відповідальності за невиконання договору, а також забезпечує відповідний стандарт якості факторингових послуг в цілому. The dissertation is a comprehensive scientific study of the factoring agreement as a basis for changing the creditor in the obligation.
Description
Keywords
факторинг, договір факторингу, фактор, клієнт, боржник, відступлення права грошової вимоги, дійсна грошова вимога, майбутня грошова вимога, фінансова послуга, дебіторська заборгованість